Юрій Мушкетик

95 років Юрію Мушкетику,  визнаному майстру сучасної української прози.Юрій (Георгій) Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 р. в с. Вертіївці на Чернігівщині (на Поліссі), в сім’ї сільських активістів. Батько був учителем, мати очолювала колгосп.Закінчив середню школу.У 1948–1953 навчався на філологічному факультеті Київського університету.1953–1956 рр. — навчання в аспірантурі при кафедрі української літератури.Після закінчення аспірантури при Київському університеті, Ю. Мушкетик працював заступником редактора журналу “Дніпро”. А потім став головним редактором журналу „Дніпро” (1958 по 1972).

З 1979 року секретар, з 1980 року — 1-й секретар правління Київської організації Спілки письменників України.У 1986—2001 роках — голова Національної Спілки письменників України.Помер 6 червня 2019 року. Йому було 90 років. Похований на Байковому кладовищі.Юрій Мушкетик: творчістьУ 1954 р. у видавництві «Радянський письменник» з’являється його перший твір — повість «Семен Палій».1957 р. — роман «Гайдамаки», який, порівняно з попереднім твором, відзначається ширшим епічним розмахом у відтворенні історичної доби. Розповідаючи про певну історичну подію, автор намагається розкрити її через долі героїв.1959–1960 р. — дилогія про Велику Вітчизняну війну «Вогні серед ночі» та «Чорний хліб». Герой дилогії — хлопчина-підліток, при створенні образу якого автор використав події із власного життя. У творі показано життя повоєнного поліського села, яке складалося не лише з буднів, а й із перших мирних радощів.Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини.1962 р. — роман «Серце і камінь». Головний герой роману Федір Кущ — інженер-атомщик. Втративши здоров’я і перетворившись на інваліда, він зневірився в усьому і вирішив повернутися до рідного села, щоб доживати там до пенсії. Та саме у вирі життя на селі Кущ збагнув, що не може знаходитись осторонь. Його щастя — у боротьбі за людину.1964 р. — роман «Крапля крові». Тема людяності і моралі на повний голос звучить у романі, де автор звертається до проблеми совісті.

1970-ті рр. — Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману «Яса» (1970–1974), воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973), повість «Старий у задумі» (1974), фантастична повість «З’їж серце лева» (1972), роман «Біла тінь» (1977), повість «Біль» (1978), роман «Суд над Сенекою» (1978), роман «Позиція» (1979).1984–1985 рр. — поява другої редакції роману «Яса», який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.1984 р. — повість «Жовтий цвіт кульбаби» стала визначним явищем в історичній белетристиці.1984 р. — поява роману «Рубіж», де зображено моральне протиборство представників молодшого і старшого поколінь.1989 р. — вийшла друком повість «Літній лебідь на зимовому березі», побудована на табірно-колимському матеріалі.1990 р. — створено оповідання «Суд». У невеликому за обсягом оповіданні відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів.Більшість творів Юрія Михайловича мають історичний характер. Художньою метою творів письменника є зображення торжества істини, справедливості, духовної чесності, свободи.Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор продовжує плідну працю на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об’єктом дослідження людину. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дійсністю, тому герої його творів такі реальні, а проблеми, яких він торкається, такі актуальні.Ю. Мушкетик продовжує традиції митців художнього літературного слова: Панаса Мирного, М. Коцюбинського, В. Стефаника, виявляючи при цьому власну яскраву індивідуальність.Лауреат Республіканської премії ім. М.Островського (1965, за роман "Крапля крові"), Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1980, за роман "Позиція"), Державної премії СРСР (1987, за роман "Рубіж"), премії ім. М.Старицького (1994, за роман "На брата брат"), премії Фундації Антоновичів (1997, за художнє відображення минулого України) та Міжнародної премії ім. Г.Сковороди (1997), ім. Д.Яворницького (2004, за роман "Погоня").Нагороджений орденами та медалями СРСР, почесною відзнакою Президента України (1996), орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ст. (1999). Герой України з врученням ордена Держави (2009).